Навчання іноземних мов в аспекті компетентісного підходу

Оцените материал
(1 Голосовать)

Навчання іноземних мов в аспекті компетентісного підходуПригадаємо, що у 80-х роках у методичній літературі з'являється нове поняття «комунікативна компетенція», запропонована американським вченим Д.Хаймзом. Поняттям «компетентність» українська освіта оперує у значенні, запропонованому європейськими країнами – як здатність людини успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти і виконувати поставлені завдання. Перехід до компетентісного підходу в освіті означає переорієнтацію з процесу накопичення знань, навичок і вмінь на формування  й розвиток  в учнів здатності практично діяти, взаємодіяти у суспільстві, та досягати успіху у суспільному житті.

На сучасному етапі розвитку загальної середньої освіти практичною метою навчання іноземних мов визнано формування іншомовної комунікативної компетенції.

Іншомовна комунікативна компетенція (ІKK) – це здатність досягти взаєморозуміння і взаємодії з носіями іноземної мови, у відповідності до норм і культурних традицій країни. В узагальненому вигляді компетенція включає знання, навички, вміння, а також досвід діяльності і вміння працювати самостійно. Метою формування іншомовної комунікативної компетенції є не накопичення обсягу знань, навичок і вмінь, а власне здатність використовувати їх в іншомовній діяльності.

У сучасній методиці ІКК включає такі види компетенцій:
 - мовленнєва
 - лінгвосоціокультурна
 - мовна (лінгвістична)
 - навчально-стратегічна

Мовленнєва компетенція – це оволодіння способами формування і формулювання думок за допомогою мови, а також здатність розуміти висловлювання інших людей. Іншомовна мовленнєва компетенція включає низку компетенцій: в аудіюванні, в говорінні, у читанні, у письмі та перекладі/медіації.
В узагальненому вигляді мовленнєві компетенції зумовлюють здатність учнів:
• розуміти зі слуху зміст автентичних текстів;
• здійснювати усномовленнєве спілкування;
• читати автентичні тексти різних жанрів і видів як джерело різноманітної інформації і як засіб оволодіння мовою;
• здійснювати спілкування у письмовій формі відповідно до поставлених завдань;
• реалізувати функції медіатора (посередника) культур у процесі міжкультурної комунікації.

Для адекватного вирішення завдань спілкування у кожному конкретному випадку, крім мовленнєвої компетенції, учням необхідна ще й сформована лінгвосоціокультурна компетенція.
Лінгвосоціокультурна компетенція - це сукупність кількох компетенцій: соціолінгвістичної, соціокультурної та соціальної.

Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм та використовувати їх відповідно до ситуації;
Соціокультурна компетенція  – це сукупність знань про країну, мова якої вивчається, її звичаї, правила поведінки, норми етикету, а також здатність користуватися такими знаннями у процесі спілкування з носіями мови;
Соціальна компетенція – це здатність вступати в комунікативні стосунки з іншими людьми, орієнтуватися у соціальній ситуації і керувати нею; вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість в собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність вирішувати ситуації, що склалися.
Передумовою успішного формування мовленнєвої і лінгвосоціокультурної компетенцій є достатній рівень сформованості мовних компетенцій.

Мовна (лінгвістична) компетенція передбачає оволодіння учнями мовним матеріалом з метою його використання в усному і писемному мовленні. Іншомовна лінгвістична компетенція також охоплює низку ком¬петенцій, основними з яких є фонетична, лексична, граматична, у техніці читання і письма.
Отже, усі компетенції, перелічені вище, тісно пов'язані між собою, а швидкість і якість їх формування значною мірою залежать від рівня сформованості навчально-стратегічної компетенції.
Навчально-стратегічна компетенція передбачає оволодіння учнями різними навчальними і комунікативними стратегіями. Наприклад, здатність учня користуватися раціональними прийомами розумової праці, здатність до самостійного й відповідального навчання, вміння співпрацювати з вчителем та іншими учнями, вміння виконувати завдання різних типів тощо. Ця компетенція також передбачає оволодіння стратегіями компенсувати у процесі спілкування недостатній рівень володіння іноземною мовою чи досвіду міжкультурного спілкування.

Таким чином, практична мета навчання іноземних мов полягає у навчанні спілкуванню іноземною мовою. Спілкування - це не простий обмін інформацією, а активна взаємодія учасників цього процесу, мета якого найчастіше носить «немовний» характер. Мова у цьому випадку виступає як засіб здійснення такої взаємодії. Тому важливо, щоб учні з самого початку навчалися спілкуватися природною мовою, яка притаманна її носіям.
У середніх навчальних закладах ця мета реалізовується шляхом вирішення наступних завдань:
• формування в учнів мовленнєвих компетенцій в аудіюванні, говорінні, читанні, письмі і перекладі;
• ознайомлення з національно-культурними особливостями країни, мова якої вивчається, і розвиток умінь моделювати свою поведінку згідно цих особливостей;
• формування навичок вибирати лінгвістичну форму і спосіб висловлювання, що є адекватними ситуації спілкування;
• навчання академічних і комунікативних стратегій.

Последнее изменение Пятница, 15 Марта 2013 09:53

Оставить комментарий

Издательства

Рассылка

Подпишитесь на нашу рассылку

Корректор

Если Вы вдруг найдёте ошибку на нашем сайте, выделите её и нажмите клавиши Shift+Enter чтобы сообщить нам об этом. 

Социальные сети